Превентивне виховання передбачає реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів і злочинності, вдосконалення способу життя здобувачів освіти без порушень норм моралі; розвиток умов, що сприяють збереженню здоров’я та життя дітей, виявлення негативних змін у поведінці здобувачів освіти, вивчення причин і умов, що сприяють скоєнню злочину, попередження їх подальшого розвитку; організацію змістовного дозвілля, поліпшення роботи з підлітками з девіантною поведінкою, надання їм допомоги в самовихованні.

Метою є формування правової свідомості на основі тих правових знань, уявлень, переконань, що склалися в нашому суспільстві, почуттів, що регулюють поведінку: почуття законності обраної мети, правомірності шляхів її реалізації, справедливості, активної протидії порушникам законів країни і підвищення правової культури всіх учасників навчально-виховного процесу; формування здорового способу життя, попередження асоціальних проявів серед здобувачів освіти, профілактика вживання наркогенних речовин.

•       1. Адекватність вимог (їх відповідальність) можливостям учня – надання йому права самому визначати свої головні інтереси в житті. Нав’язування педагогам і батькам учня власних високих стандартів, чужих йому інтересів викликає, як правило, в нього почуття невпевненості, неповноцінності, інколи і агресію.
•       2. Забезпечення підліткові емоційного комфорту. Небажано, щоб учень сприймав учителя, як налаштованого поти нього, тому потрібно сприймати «важких» учнів такими, якими вони є, спокійно, а не спалахувати на кожне їхнє негативне висловлювання або вчинок.
•       3. Посилення контролю. Його особливо потребують імпульсивні, нестримані діти. Рекомендується за провини не стільки карати їх, скільки викликати в них почуття каяття за вчинене. Використовувати такі засоби виховного впливу, як стимуляція зразкової поведінки, демонстрація образи, відмові від схвалення.
•       4. Схвалення активності. Гіперактивних та неорганізованих дітей рекомендується завантажити корисною й цікавою діяльністю, не залишаючи багато часу для байдикування. Інакше вони використовуватимуть його для небажаних дій.
•       5. Надання самостійності в такій індивідуальній формі, щоб у підлітка розвинулося почуття причетності, розуміння значущості власного місця в житті та своєї соціальної ролі і, зрештою, щоб підліток прийшов до зміни моральних цінностей, підвищення рівня відповідальності та впевненості у собі.
•       6. Уникати навішування ярликів. Досвід доводить, що перегляд учителем своїх суджень про «важких учнів», швидка позитивна реакція та схвалення їхніх зусиль у подоланні своїх недоліків у навчанні й спілкуванні мають великий виховний ефект.
•       7. Використання схвалення та заохочення. «Важких учнів» хвалять за поліпшення навчальної діяльності (а не тільки за здібності), за підвищення рівня вихованості, а також за зусилля у творчій діяльності.
•       8. Визнання педагогом власних помилок і вибачення.
•       9. Застосування покарання в необхідних випадках.

•       1. Дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньо-сімейні плани.
•       2. Постійно тримати в полі зору учнівське життя дитини, цікавитися її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями та способами їх задоволення.
•       3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідуванні нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.
•       4. Виховувати в дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я, культивувати розуміння обов’язку, допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям утримувати свою сім’ю.
•       5. Компетентно і педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, докучливості, залякування, з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, токсикомани, алкоголіки). Намагатись, аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії, з вулиці тощо.
•       6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин.
•       7. Розвивати й заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію, власні переконання; навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами, алкоголем тощо.
•       8. Підтримувати постійний зв’язок за школою, іншими виховними структурами суспільства, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.
•       9. Знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю тощо (зміни фізичного стану, поведінки, активності тощо).
•       10. Бути готовим до консультацій з педагогами, психологами, медиками, до відвертої та спокійної розмови з дитиною, до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами.

Завантажити документ